Невипадкове бажання навчитися водити та отримати права привело мене до однієї з автошкіл у рідному районі, між домом і роботою. Теоретичні заняття нагадували шкільні часи, але не надто обтяжували завантажений роботою мозок. Усе змінилося, коли дійшло до практики. Групу розділили на кілька підгруп по вісім осіб, кожній із яких призначили власного інструктора. Кожен учень мав узгодити час занять, підлаштовуючись під роботу чи навчання. Уже на цьому етапі я помітила, що наш інструктор витратив на нас мінімум часу, продиктувавши свої умови: «Врахуйте, що моїй дупі (цитую) потрібно відпочивати, тому приходьте й мовчки чекайте, поки я зволив звернути на вас увагу».