На чому мають їздити служителі закону: перші автомобілі на варті порядку

Першими ідею використати швидкохідний автомобіль замість кінної тяги реалізували, звісно ж, американські полісмени. На початку XX століття поліцейський автомобіль у США являв собою звичайний фургон, з якого випрягли коней. Під раму встановили невеликий електричний двигун та ящик з акумуляторами. Громадяни за звичкою називали його «paddy wagon», адже суть залишилася незмінною — поліцейські виїжджали на ньому до барів, де спалахували п’яні бійки, або перевозили затриманих із дільниці до суду чи в’язниці. Цікаво, що такі фургони виконували й функції карет швидкої допомоги: саме на такій машині доправляли до госпіталю смертельно пораненого президента Вільяма Мак-Кінлі.

Чому автомобіль переміг коня: перші переваги

Поліцейські швидко оцінили переваги нового транспорту. Не треба було прибирати гній, звільнилося місце, яке раніше займало сіно, а головне — автомобіль не лякався пострілів і не виявляв нервовості, притаманної коням. Поліцейське керівництво почало фінансувати закупівлю досконаліших і швидших машин. Наприклад, у Чикаго патрульні їздили на парових White моделі M — надійних, але дорогих. Такі ж авто використовували письменник Марк Твен, винахідник Томас Едісон і навіть президент Вільям Говард Тафт.

Епоха «сухого закону»: гонки з контрабандистами

1920 рік приніс Америці «сухий закон», який заборонив виробництво та продаж алкоголю (про споживання, до речі, не йшлося). Спиртне почали продавати нелегально, і цей бізнес приносив тіньовим ділкам величезні прибутки. Поліцейські намагалися перехоплювати контрабандистів під час рейсів, але серед тих траплялися справжні аси водіння. Саме з цього середовища вийшли перші чемпіони NASCAR. Наприклад, «поліцейський розворот», який досі люблять у Голлівуді, з’явився саме тоді: коли водій машини, завантаженої спиртним, бачив у світлі потужних фар кордон, він миттєво розвертався на місці, дивом не перекидаючись, і зникав у темряві. Поліція почала масово закуповувати потужні шестициліндрові Hudson, Studebaker та Chevrolet.

Гангстерські війни та автомобільна відповідь

Чиказькі гангстери розв’язали справжню війну. Вони розправлялися з тими, хто відмовлявся платити за «дах», влаштовували показові нальоти на заклади конкурентів, здійснювали терористичні акти, демонструючи, хто в місті господар. Події були настільки захопливими, що деякі учасники, як-от детектив агентства Пінкертона Дешіел Гемметт, під впливом творчого пориву писали романи, які започаткували жанр детективу.

Гангстери, звісно, обирали потужні та місткі автомобілі. На кілька десятиліть вони полюбили ту саму марку, що й американські президенти — Lincoln. Не нехтували вони й Cadillac, і Terraplane з рядними «шістками» потужністю близько 100 к.с. У фільмі «У джазі тільки дівчата» гангстери приїжджають на розбірку на Duesenberg моделі J — найдорожчому авто не лише в США, а й у світі. Адже гроші у бандитів водяться, а про завтрашній день вони не думають.

Спецзагони та Leaping Lena

У відповідь поліція створювала спецзагони, куди набирали найвідчайдушніших хлопців, нерідко з числа гангстерів, які не порозумілися зі своїми босами. Ці загони їздили на спеціально підготовлених машинах із форсованими двигунами, посиленою підвіскою та захистом від автоматних куль. В історію увійшов автомобіль Leaping Lena (від англ. leap — стрибати). Це був Cadillac з кузовом лімузин, який вміщував вісім осіб (за бажання — десять). Ще п’ятеро-шестеро розміщувалися на широких підніжках. Товсте загартоване скло та листи міцної сталі в дверях захищали від куль, а бійниці-«яблука» під пістолети-кулемети Томпсона давали змогу вести вогонь у відповідь. Бампери, виготовлені з відрізків залізничної рейки, не боялися пошкоджень.

Після «сухого закону»: нові виклики та технології

1932 року «сухий закон» скасували, але потреба в хороших автомобілях для поліції не зникла. У 30-х роках почала розширюватися мережа швидкісних автомагістралей, що вимагало збільшення кількості патрулів. Служба контролю дорожнього руху обрала седани Chevrolet. Саме тоді з’явилася можливість координувати дії екіпажів по радіо, щоправда, в односторонньому режимі — через спеціальний частотний канал KOP. Також увійшли в ужиток спецсигнали: пневматичні сирени та червоні проблискові фари в обтічних хромованих корпусах. Особлива розмальовка теж з’явилася тоді: поліцейські зі штату Огайо, отримавши новенькі чорні Chevrolet, пофарбували їхні двері та капоти білою фарбою. Машини одразу прозвали «морськими свинками», і приклад почали наслідувати по всій країні.

Європейський досвід: від Bentley до Horch

У Європі поліцейські теж не хотіли ганятися за злочинцями пішки. Деяких не влаштовували навіть чудові велосипеди, якими їх забезпечували. В Англії поліцейські управління витрачалися на Bentley 3½ L, Wolseley Twenty Five, Rover Light Six Special та інші чудові автомобілі. У Німеччині будували поліцейські машини з кузовами типу шарабан — з кількома рядами сидінь і без дверей. Для цього використовували навіть шасі восьмициліндрових Horch.

Війна, що невдовзі почалася, принесла нові проблеми й додала роботи тим поліцейським, які не пішли на фронт. У Німеччині для патрулювання поліція отримала Mercedes моделі 170v серії W136, які відрізнялися від цивільних спрощеним кузовом типу Kübelsitzwagen.

Післявоєнне відновлення та нові виклики

Після повернення до мирного життя поліцейським знову довелося оновлювати транспортний парк. Темпи автомобілізації після війни знову зросли, а злочинці, як і раніше, активно використовували автомобілі, обираючи найшвидші та найнадійніші моделі. Поліція мусила відповідати на ці виклики, вдосконалюючи власний автопарк і методи роботи.

Від перших електричних фургонів до спеціалізованих патрульних машин — еволюція поліцейського транспорту пройшла довгий шлях. Сьогодні важко уявити правоохоронця без автомобіля, але саме ті перші, часто примітивні, машини заклали основу сучасної системи, де швидкість, надійність і технологічність стали запорукою порядку на дорогах і вулицях міст.