Мотоцикл Урал М 67-36: технічний аналіз та історія моделі

Модель випускалася до 1984 року і стала однією з наймасовіших у лінійці ІМЗ. Вона поєднувала в собі традиційну надійність опозитного двигуна та низку технічних рішень, які зробили мотоцикл зручнішим для щоденної експлуатації. Сьогодні М 67-36 цінується колекціонерами та ентузіастами, які займаються реставрацією або будівництвом кастомів, завдяки своїй ремонтопридатності та потужному потенціалу для тюнінгу.

Силовий агрегат та трансмісія

Основою всіх важких мотоциклів ІМЗ залишався двоциліндровий опозитний двигун робочим об’ємом 649 см³. Головною відмінністю мотора М 67-36 від попередників стали нові алюмінієві головки циліндрів (ліва та права — різні) з випускними клапанами збільшеного діаметра. Це дозволило покращити газообмін і дещо підвищити потужність. Замість карбюраторів К-301 почали застосовувати К-301Г, які мали збільшені перерізи паливних жиклерів та дифузорів, що забезпечувало краще наповнення циліндрів паливною сумішшю.

Циліндри двигуна є взаємозамінними, мають алюмінієвий корпус з водяною сорочкою охолодження та чавунні гільзи. Потужність мотора становила 36 кінських сил, що при максимальному навантаженні 260 кг дозволяло розганяти мотоцикл до 105 км/год. Однак двигун мав значну витрату палива — в середньому близько 8 літрів на 100 км. Штатний бензобак об’ємом 19 літрів забезпечував запас ходу приблизно 200 км, що було достатньо для міжміських поїздок. Рідко зустрічаються мотоцикли з баками, виготовленими в дослідно-експериментальному цеху №24 ІМЗ, ємністю близько 30 літрів — такий бак значно ширший за стандартний і збільшував запас ходу до 350 км.

Значну увагу конструктори приділили спрощенню обслуговування. Зміщення точки кріплення задньої маятникової вилки дозволило демонтувати коробку передач або карданний вал без зняття всього силового агрегату з рами. Раніше для цього потрібно було знімати двигол разом з коробкою, що значно ускладнювало ремонт. У період початку виробництва М 67-36 реалізовувалася програма Головмотовелопрому з уніфікації деталей та посадочних розмірів вузлів мотоциклів «Урал» та «Дніпро». Зміна точки кріплення вилки дозволяла застосовувати нову коробку передач з передачею заднього ходу (аналогічну коробці «Дніпро» МТ-10), але з заводу така коробка не встановлювалася. Привід заднього колеса здійснювався карданним валом, що забезпечувало надійність та довговічність трансмісії.

Електрообладнання та електрика

М 67-36 зберіг впроваджену на попереднику систему електрообладнання напругою 12 вольт. До моделі М 67 на мотоциклах ІМЗ використовувалося 6-вольтове обладнання, що обмежувало можливості світлотехніки. Підвищення напруги до 12 В дозволило оснастити мотоцикл сучасною на той час світлотехнікою міжнародного зразка, включаючи фари з галогеновими лампами та задні ліхтарі зі стоп-сигналами. Крім того, встановили потужніший 150-ватний генератор Г-424 з регулятором струму РР-330, що забезпечувало стабільне живлення всіх споживачів навіть при роботі двигуна на низьких обертах. В іншому електрообладнання залишилося без змін: використовувалися стандартні акумуляторні батареї та система запалювання з контактними переривачами.

Технічні характеристики Урал М 67-36

• Максимальне навантаження: 260 кг
• Суха маса: 330 кг
• Довжина: 2490 мм
• Ширина: 1700 мм
• Висота: 1100 мм
• Тип КПП: 6604 (механічна, 4-ступенева)
• Максимальна швидкість: не менше 105 км/год
• Контрольна витрата палива: 8,0 л/100 км

Підвищення комфорту та ергономіки

Значну увагу конструктори приділили зниженню шумності роботи мотоцикла. Для цього були створені глушники збільшеного більш ніж у півтора рази об’єму. Завдяки такому рішенню рівень шуму знизився на 10 дБ, що є суттєвим показником для мотоциклів того часу. Це покращило комфорт водія та пасажира під час тривалих поїздок, особливо на ґрунтових дорогах.

Мотоцикл міг комплектуватися як роздільними трикутними сидіннями водія та пасажира (так зване «сидіння-жаба»), так і більш комфортним суцільним сидінням-подушкою. Набір приладів та ламп для водія був мінімальним: спідометр та контрольні лампи заряду акумулятора (червона) та покажчиків повороту (зелена). Передня та задня підвіски не зазнали змін — залишилися телескопічні вилки спереду та маятникова вилка з двома амортизаторами ззаду, що забезпечувало достатню плавність ходу для важкого мотоцикла.

Виробництво та модифікації

Випуск «Урала» М 67-36 тривав до 1984 року. У продаж мотоцикл надходив переважно з боковим причепом. Варіант одиночки постачався лише за спеціальними замовленнями, наприклад, для військових або спецслужб. Виконання з коляскою було двох видів: з приводом на бокове колесо або без нього. Привід на бокове колесо підвищував прохідність на бездоріжжі, але збільшував витрату палива та ускладнював конструкцію. Більшість мотоциклів поставлялися з приводом на бокове колесо, що робило їх повнопривідними.

Досвід експлуатації та сучасне використання

Сьогодні М 67-36, як і багато інших мотоциклів ІМЗ, часто використовується для будівництва кастомів та трициклів. Доработки часто настільки глобальні, що вихідний мотоцикл можна впізнати лише за характерним двигуном «Урала» М 67-36. У сільській місцевості ще нерідко можна зустріти оригінальні екземпляри, які продовжують експлуатуватися за прямим призначенням. Відгуки власників цієї техніки різноманітні та часто суперечливі.

До позитивних сторін відносять хорошу прохідність мотоцикла, навіть у варіанті з приводом лише на заднє колесо. За відсутності іншої техніки його використовують як тягач для невеликих причепів. Двигун має значний ресурс — при належному обслуговуванні він здатен пройти до 100 000 км до капітального ремонту. Крім того, ремонтопридатність мотоцикла залишається високою завдяки простоті конструкції та доступності багатьох вузлів.

До негативних рис відносять неекономічність — навіть після переходу на бензин А-92 витрата рідко буває меншою ніж 8 л/100 км. При русі з високою швидкістю (понад 80 км/год) можливий перегрів двигуна, особливо в літню спеку. Мотоцикл має два карбюратори, і для забезпечення рівномірної роботи їх необхідно налаштовувати на однакові параметри суміші, що є кропітким процесом, доступним не кожному власнику. Крім того, в останні роки стає все складніше знайти якісні та надійні запасні частини. Багато запчастин виготовляються в Китаї, і їх якість часто залишає бажати кращого, що вимагає від власника ретельного вибору постачальників.

М 67-36 залишається символом радянського мотоциклобудування, який поєднує в собі простоту, надійність та універсальність. Незважаючи на вік, ця модель продовжує знаходити своїх шанувальників серед любителів класичної техніки та тих, хто цінує практичність і ремонтопридатність.